Історія школи

По тому, як людина — від перших проблисків свідомості до останнього подиху – ставиться до своєї школи, судять про її внутрішню культуру і благородство, про її здатність дорожити честю і славою свого народу…
В.О. Сухомлинський

    Що найважливіше у житті ?

   Хотілося б побачити і почути того, хто, не задумуючись,  відповість на це запитання з абсолютною точністю, вичерпністю. Кожен назве свої “кити”, на яких тримається людське життя. Але жоден не омине у спогадах тієї визначальної сходинки, першої і надзвичайно важливої, що називається “школа”.

  Кожен до останніх років свого життя пам’ятає перших наставників – учителів, які навчали, спрямовували і визначали подальший життєвий шлях учнів. З роками людина дедалі частіше згадує дитинство, друзів, з якими навчалася, а передусім тих, хто їх навчав.

   У цьому невеликому рукописі ми відкриваємо сторінки історії Соколовобалківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, бо воістину пророчі слова “Хто, не знає свого минулого, немає майбутнього”.

Віхи становлення. Дореволюційний період

Витоки розвитку освіти в селі Соколова Балка , за свідченням документів Полтавського обласного архіву, сягають 1863 року. Саме тоді було засновано в селі Соколово –Балківське народне  сільське училище  Нехворощанської волості Костянтиноградського повіту.[1, с. 136]. За іншими джерелами, а саме за («Памятною книжкою  Киевского ученого округа». Часть 5. Полтавская губерния) 1883 р.  у селі  було відкрито Соколово-Балківське сільське однокласне народне училище  Нехворощанської волості,  яке містилося в громадському приміщенні. На утримання училища повітове земство виділяло 325 карбованців, ще 200 карбованців надходило від місцевої громади. Навчалося в народному училищі 86 хлопчиків та 18 дівчаток, цього ж року повний курс закінчили 7 хлопчиків.

Учитель Георгій Павлович Леусов закінчив курси Полтавської духовної семінарії, на службу в училище прийшов 1 жовтня 1895 року. На рік мав винагороду  300 карбованців.

Учитель Зінаїда Іванівна Тарасевич закінчила Полтавське єпархіальне жіноче училище, на службу прийшла 1 вересня 1899 року. На рік мала винагороду 240 карбованців. [2, с. 170].

З 8 листопада 1896 року Закон Божий в училищі викладає священик Петро Іоаннович Тарасевич, винагорода якого на рік становила 30 карбованців.

У розпорядженні училища було 600 кв. соток землі  під садом та городом.

У 1880 році в селі була збудована дерев’яна церква на мармуровому цоколі з прибудованою дзвіницею в ім’я св. Георгія Переможця.

Георгіївська церква

У 1902 році церква  володіла 33 дес. орної землі. Мала церковну сторожку. Діяли бібліотека; у парафії – школа грамоти, земське училище. На 1902 рік парафіян – 1263 душі чоловічої, 1246 душ жіночої статі; на 1912 рік парафіян привілейованих станів – 30, селян – 1699. [3с.263].

Із священиків відомі: Іоанн Никифорович Гординський (1902, у сані з 1896), Леонід Васильович Пирський (1912); із псаломщиків: диякон Феофан Іоаннович Дроздовський (1902, у сані з 1885), Павло Афанасійович Нестеровський (1912), Олексій Федорович Письменний (позаштатний 1902); із церковних старост: селянин Іоанн Артемович Карюк (1902), селянин Даміан Іоаннович Замула (1912). Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942 . По війні була зареєстрована органами радянської влади 03.12.1947 за № 81. Для релігійних відправ використовувала приміщення колишньої церкви площею 360 кв.м.  Знята з державного реєстру 1962 року. [4, с. 608 -609].

У 1885 році біля трьохкімнатної парафіяльної школи було зведено уже цегляне, з червоної цегли, чотирьохкімнатне приміщення, яке й увійшло в історію як червона школа. Отже, поруч з парафіяльною розширила свою базу і земська школа, у якій навчалися хлопчики й дівчатка змішано і, як правило, повний курс школи закінчували діти заможних селян. Екзамени по закінченню школи складались в Нехворощанській школі, куди на цей період сходились учні навколишніх сіл.

цегляна школа

Післяреволюційний період

 У 1918 році було прийнято декрет про відокремлення церкви від держави і школи від церкви: «Преподавание в стенах школы какого бы то ни было вероучения в школе обрядов культа не допускается» (Собр.Узакон. 1918 год. №18, ст.263).

В роки революції та громадянської війни (1917-1920 рр.) питання освіти та навчання в селі Соколова Балка  розв’язувалось силами і на розсуд громадськості села. Школа та учитель були на утриманні тих батьків, діти яких навчались. Так було до того часу, поки в селі остаточно не утвердилась Радянська влада. Почалось спільне навчання хлопчиків і дівчаток.

У школі було припинено викладання «Закону Божого». З великим піклуванням поставився Радянський уряд до народного вчителя. Викладачам була підвищена заробітна плата.

У 1922 році трьохрічна початкова школа була реорганізована в чотирьохрічну початкову школу в селі відкривалися  хати–читальні , де охоче збиралась молодь села.

Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення в 1924-1925 роках почав працювати лікнеп. Комнезами розвернули свою роботу в справі ліквідації неписьменності. Також вони надавали матеріальну допомогу сім’ям селян-бідняків.

Буремні роки першої світової війни, подій 1917 року прийшли і на територію Соколової Балки, де в січні 1917 року встановилась радянська влада. До школи потягнулися майже всі діти села, але не в усіх була можливість її закінчити, або пройти хоча б один клас.

Згадує жителька села 1911 року народження Маслак Федора Павлівна: «Пізно восени 1918 року, уже коли ми всією родиною зібрали урожай, я пішла в перший клас нашої школи. У цей час дітей навчали двоє  учителів. Один вів молодших, а другий – старших. Вчили уроки зі слів учителя. Книг не було.

Зошити давали в класі і по закінченню уроків збирали. Школа опалювалась соломою (це була робота сторожа, який жив при школі). У школі було холодно. Навчалися читати по складах і писати букви, а вже в кінці березня порвалися чоботи і наука моя припинилася!»  Та як не важко було, країна оживала після громадянської війни, міцніла й розвивалась народна освіта.

На 1 березня 1923 року в районі (в сьогоднішніх його межах): 40 початкових, 2 семирічних школи (Нові Санжари, Нехвороща), жодної середньої школи.

У 1930 році була видана Постанова Ради Народних комісарів про загальнообов’язкове початкове навчання. В цей час працювало багато комсомольців, які проводили індивідуальну роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

У 1928 році в селі була відкрита семирічка, а так як класних кімнат було мало, то в цей же період розпочинається будівництво ще одного (третього) шкільного приміщення – глиняного. Будувалося воно толокою, тобто самими жителями села. По закінченню побілено глиною, тому й називалося приміщення – біла школа. Побудова нового приміщення дала змогу перейти на однозмінне навчання.

На 1934 рік: 19 семирічних шкіл (Богданівка, Великий Кобелячок, Великі Солонці, Драбинівка, Дубина, Крута Балка,  Кустолове, Лівенське, Мала Перещепина, Малий Кобелячок, Маячка, Писарівка, Полузір’я, Пристанційне, Руденківка, Соколова Балка, Старі Санжари, Стовбина Долина, Суха Маячка) і одна середня (Нові Санжари).

Облаштування в тогочасних класах було простим: у два-три ряди стояли парти-лави,   посередині стіни – таблиця (дошка), на якій писали крейдою, та стіл для вчителя. Книжки і зошити діти носили у сумках (торбах), які шили із домотканого полотна. Менші учні (1-2 кл) писали у зошитах олівцем, а потім ручкою з пером, вмокаючи в чорнило. Таке написання вимагало від учня великої старанності та вміння. Саме чорнило виготовляли із плодів бузини. У класі навчав один вчитель. Діти одягалися дуже просто. Їхній одяг залежав від сезону, а найбільше – від можливості сім’ї. Часто взимку діти не могли відвідувати школу через відсутність взуття. Організованого харчування для учнів не було. З дому діти брали на обід переважно печені коржі, які також носили у цих торбах (дуже часто коржі були забруднені чорнилом).

Зріс чисельністю педагогічний колектив, який нараховував 10 учителів.

Згадує учителька-пенсіонерка Скрипник Олександра Петрівна: «Сім років навчалась у Соколовобалківській семирічній школі. Закінчила навчання в 1935 році. Наповнюваність учнями школи була дуже велика. У класах було по 35-40 учнів. Для того періоду при школі уже була дуже хороша бібліотека, активно діяла комсомольська і піонерська організації. Важко було навчатись. Про харчування в школі не було і мови, але треба сказати, що не порівняти із сьогоденням. Але як ми прагнули оволодіти знаннями! Тижнями доводилося працювати на полі – ламати кукурудзу, копати картоплю, працювати на токах. А жінки-вчителі і чоловіки в жнивний час в’язали на полі снопи, працювали на косарках».

Ще в кінці 20-х років при школі була створена піМозговаонерська організація, до якої входило 38 піонерів. Першою піонервожатою школи була Мозгова Олімпіада Яківна, яка пізніше працювала учителькою молодших класів.

У 1937 році Соколовобалківська  семирічна школа  була реорганізована у середню.

Педагогічний колектив з самого початку і аж до 1941 року очолив хороший педагог Федоров Валентин Іванович.  Розширювалась матеріальна база. У цей період півторагектарний майдан, що пустував перед школою, був засаджений деревами, квітниками. До  початку війни виріс хороший шкільний парк, який у період фашистської окупації був вирубаний.

Хороші ґрунтовні знання в цей період давали вчителі: Безверха Галина Гнатівна (географ, сестра Героя Радянського Союзу, жителя с. Андріївки, який закінчив нашу школу), учитель математики Ротштейн Яків Ізрайлович,  Лісняк Тимофій Григорович – уродженець с. Драбинівки, Жовницький Степан Петрович (учитель креслення і малювання), Швайка Василь Йосипович, мовник – Мухортова Ольга Павлівна.

Період Другої світової війни та післявоєнний час

Із перших днів війни чоловіки–педагоги пішли на фронт, більшість із них не повернулися. Федоров Валентин Іванович з боями дійшов до Кенігсберга, де був тяжко поранений, що не дало змоги повернутися до педагогічної роботи. Але в перші післявоєнні роки вів листування із школою, проживаючи до останніх днів життя у Москві.

Згадує вчителька-пенсіонерка – Борсук Марія  Кузьмівна, яка в 1941 році закінчила середню школу.

«Було так радісно і в той же  час тривожно на серці.  Усі ми 27 учнів 10 класу  успішно здали екзамени. 20 червня в білій школі лунала музика, кругом квіти, в танцях кружляли випускники. 22-го домовились зійтись по документи, але повідомлення про війну внесло зміни в наші плани.

Ось вони  ті 26 десятикласників, що були щасливі на випускному 1941 року:

  1. Борсук Марія Кузьмівна
  2. Борсук Галина Андріївна
  3. Бойко Петро
  4. Бровко Євдокія Федорівна
  5. Воронько Ніна Павлівна
  6. Зозуля Олександра Денисівна
  7. Кнюпа Марія Лук’янівна
  8. Кулик Микола Микитович
  9. Калініченко Василь Михайлович
  10. Маслак Олександра Гнатівна
  11. Мошура Анастасія
  12. Олешко Галина Іванівна
  13. Олешко Іван Юхимович
  14. Олешко Микола Якович
  15. Скляр Василь Денисович
  16. Сокіл Микола Кирилович
  17. Сулима Микола
  18. Сулима Олександр
  19. Тагамлицька Олександра
  20. Фастівець Олександр Петрович
  21. Холод Ніна Гнатівна
  22. Шмат Євдокія Микитівна
  23. Юрасова Ніна
  24. Каліфський Сергій
  25. Волошина Євдокія Федорівна
  26. Соколов Петро

перший випуск 1941Перший випуск учнів 10 класу 1940-1941рр.

Під час Другої Світової війни  школа здебільшого не працювала. Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхнулося на великі труднощі. Не було наочних посібників, лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дошок. Учителі воювали на фронтах. Постало завдання в стислі терміни відновити навчальний процес і охопити навчанням усіх дітей шкільного віку.

Після довгоочікуваної перемоги над ворогом школа знову відкрила двері  – поверталися вчителі,  які працювали до війни, прибули й нові.

Спочатку педагогічний колектив складався лише  із жінок.  Очолила колектив Олешко Наталія Вікторівна. Заступник з навчальної  роботи  – Павліна Давидівна.

ПавлінаНа фото зліва направо (нижній ряд)  ­–  Веклич Семен Андрійович, Олешко Наталія Вікторівна (директор школи), Павліна Давидівна, Скрипник Олександра Петрівна. На фото зліва на право (верхній ряд)  – Свистун Євдокія Миколаївна, Борсук Марія Кузьмівна, Ткач Марія Феногенівна, Афанасьєва Тамара Захарівна).

Після визволення Полтавщини від окупації, у 1943- 1944 навчальному році на території Новосанжарського району діяли 43, Нехворощанського – 32 школи.

На зміну багатьом учителям довоєнних років прийшли молоді . Серед них: Борсук М.К., Скрипник О.П., Теличко Н.І., Ткач М.Ф., Свистун Є.М.  До школи почали повертатися педагоги – чоловіки.

Так,  у 1947 році повернувся учитель трудового навчання Горобець Зіновій Павлович, у 1948 році – Веклич Семен Андрійович.

Снимок

Скрипник Олександра Петрівна             Булига Віра Степанівна з учнями

Борсук Марія

1948 рік Борсук Марія Кузьмівна з учнями

У цей період добудовується до білої школи ще дві класні кімнати, так як окупація призвела до різкого збільшення учнів,  які не мали змоги  у свій час навчатися.

школа

Зростає матеріально–технічна база школи. Свої знання і вміння передають дітям хороші вчителі: Борсук М.К., Веклич О.Н., Скрипник О.П., Ткач П.К., Веклич С.А., Афанасьєва Т.З., Свистун Є.М., Лукаш К.Ф., Карюк М.І.

Борсук Марія Кузьмівна розпочала свою трудову діяльність ще в далекому 1943 році на посаді  піонервожатої середньої Соколово – Балківської школи.

У 1945 році Марія Кузьмівна  – учитель української мови та літератури у 5-8 класах, а після закінчення у 1959 році Полтавського педагогічного інституту  ім.В.Г.Короленка – викладає рідну мову та літературу  у старшокласників.

Великою популярністю не лише в селі, а й у  районі користувався шкільний струнний оркестр, де нараховувалось 25 музичних інструментів. Поповнюється книжковий фонд бібліотеки.

бібліотека

Бібліотекар – Рубан Наталія Харитонівна  

Період становлення нової середньої

У 1950 році директором школи став Мандрика Микола Ілліч, який  очолював школу до 1961 року.

Мандрика

На 1947 -1952 р.  у с. Соколова Батабельлка Нехворощанського району Полтавської області діяла Соколово-Балківська семирічна школа.

Після введення в СРСР 1953 року обов’язкового семирічного навчання було чимало зроблено для поліпшення матеріально-технічної бази школи: запроваджене якісне трудове навчання, закуплені верстати, інструменти й приладдя.

На 1953-1954 р.р. у школах району діє  31 пришкільна ділянка. На них запроваджена десятипільна система сівозміни, де проводили практичні роботи з природознавства. Добре організована робота і в Соколово-Балківській школі, де біологом на даний час працювала Скрипник О.П. [5. ст.116].

пришкільна ділянка

У 1951 році була відкрита Соколобалківська  середня школа Нехворощанського району.

У 1955 році було введено в дію дві класні  кімнати нового будинку Соколобалківської середньої школи, добудованого до старого приміщення школи. Загальна площа добудованого корпусу становила 110 кв. м. У школі було організовано робочу кімнату для занять з техніки. У 1956 році колгосп зобов’язався допомогти у створенні  майстерні  у школі. На балансі школи стояв трактор ХТЗ на ходу, сівалка, тракторний плуг. [6. ].

СнимокАтестат

Для батьків випускалася двічі на місяць стінна газета « Для батьків», яку вивішували в конторі колгоспу. [7. ст.34].

У 1954 році на посаду вчителя фізики був переведений Ткач Петро Михайлович.

Петро Михайлович Ткач, учитель математики та фізики, був одним із кращих педагогів у навколишніх селах та в усьому Новосанжарському районі в 60-х – 80-х роках минулого століття.

Народився Петро Михайлович в 1922 році в селі Андріївка тодішнього Нехворощанського району (нині Новосанжарський) на Полтавщині. У сім’ї Ткачів було три сини. Петро – середній син. Коли йому виповнилося 7 років, пішов навчатися в Андріївську початкову школу. А в 1936 році закінчив Соколовобалківську школу і вступив до Андріївського зоотехнікуму. Тоді це був один із найближчих професійних навчальних закладів, тому, щоб здобути фах зоотехніка чи ветлікаря, не треба було їхати десь далеко, а, будь ласка, навчальний заклад знаходився в рідному селі на землях колишніх панів Савицьких, які ще в кінці ХІХ століття відкрили сільськогосподарську школу, а пізніше на базі цієї школи відкрили сільськогосподарський технікум.

19 жовтня 1940 року після закінчення технікуму був призваний на службу в армію і потрапив Петро Михайлович у 1-шу гвардійську навчальну роту Далекосхідного фронту.

А тут війна… Вона перекреслила всі мрії юнака і довелося захищати Батьківщину. У 1943 році маршовою ротою був направлений на фронт у 207-у гвардію стрілецького полку 70-ої гвардійської стрілецької дивізії 13-ої армії Центрального фронту на посаду командира кулеметного взводу.

8 липня 1943 року в бою на Орловсько-Курській дузі одержав важке поранення в ділянці правої лопатки, осколок від снаряду носив  у своєму тілі все життя. Лікувався в госпіталі № 3813 до жовтня 1943 року. До кінця війни працював командиром штабу та начальником майстерень 243-ої окремої роти зв’язку. Тут , на війні, знайшов своє справжнє кохання. 19-річну телефоністку Катю з Рязанської області відправляють на фронт у 1942 році. А побралися вже після війни. Катерина Михайлівна народила трьох дітей: синів Віктора та Володимира та дочку Наталію.

Петро Михайлович Ткач з фронтом пройшов землі Польщі, Східної Німеччини. Бачив, як жила заможно, у достатку вся Європа. Що найбільше дивувало його там? Як згадував учитель уже в мирні дні, його вражало те, що радянські воїни ще тільки поверталися з війни, а в Польщі, тодішній Чехословаччині люди відкривали приватні магазини, одним словом, швидкими темпами там почала розвиватися економіка.

За бойові заслуги  Петро Михайлович був нагороджений орденом «Червона Зірка», медалями «За победу над Германией», «За взятие Кенигсберга».

А вдома чекали батьки та молодший брат. Старший брат Микола пішов на війну та пропав безвісти. За все своє життя так і не дізнався Петро Михайлович про рідного брата, де тільки його не шукав.

Після демобілізації пішов працювати учителем фізпідготовки в Андріївську тодішню семирічну школу, бо після війни катастрофічно не вистачало на селі вчителів.

Фах учителя здобув тільки в 1958 році, закінчивши Полтавський державний педагогічний інститут ім. В.Г. Короленка. Тоді ж, як згадує дочка Наталія, почав будувати власний будинок. І не сподобалося Петру Михайловичу, як працюють будівельники, тож хату побудував власноруч. У 1980 році був переведений на посаду керівника початкової військової підготовки в цій же школі. На заслужений відпочинок пішов у 1988 році. Як учитель Петро Михайлович був справедливий і дуже вимогливий. Його учні знали добре математику та фізику. Якщо Петро Михайлович ставив четвірку, то вже, будучи студентами, як згадують колишні учні, у вищих навчальних закладах вони навчалися на відмінно.

П.М.Ткач ніколи не відмовлявся, щоб дати дітям додаткові уроки. Часто залишався з учнями допізна після уроків на додаткові заняття і нерідко було так: міг побігти додому (а жив недалеко біля школи), а учні сиділи, працювали і терпляче чекали на свого вчителя. Навіть найзавзятіший шибайголова не посмів утекти зі школи. Любили й поважали його учні.

Окрім того, що весь свій вільний час він по-справжньому віддавався школі й дітям, було в нього улюблене заняття: він дуже гарно грав на скрипці. Але про це колегам розповідав неохоче. Мав гарний голос, співав у хорі сільського Будинку культури. Брав активну участь у громадському житті села, деякий час очолював організацію ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Багато чого вмів зробити Петро Михайлович, наприклад, умів ремонтувати взуття, і часто колеги користувалися його послугами.

А ще вчителя знали в селі як народного цілителя. Він збирав багато лікарських рослин і щедро ділився народними рецептами лікування різних хвороб, умів робити «живу» й «мертву» воду.

Помер П.М.Ткач у знаковий для країни день: 22 червня 1997 року. Поховали, як заповідав він сам, у рідному селі Андріївка. Та пам’ять про нього живе в його учнях, які ще й сьогодні з теплотою в душі згадують свого вчителя.

Ткач

Першого вересня 1955 року в Соколобалківській школі провела свій перший у житті урок Валентина Іщенко. Дуже хвилювалася, бо учні – майже ровесники. Відчувала підтримку директора Миколи Ілліча  Мандрики, всього педагогічного колективу. Після Хрущовських реформ роботи в селі не стало, зі  своєю сім’єю Валентина переїжджає до Полтави, працювати влаштовується до шостої школи, де й пропрацювала сорок один рік. Валентина Іщенко пригадує: « У 1957 році тридцять четверо юнаків і дівчат отримали атестати зрілості і вирушили у самостійну життєву дорогу. Різними шляхами –дорогами йшли, та ніхто не звернув зі своєї стежини щастя й добра, ніхто не заплямував честі батьків, школи і своєї власної. У цьому є невелика частка і мене, як класного керівника.»

А розпочиналося все дуже просто. Валентина з чоловіком – випускники Полтавського педагогічного інституту, учителі математики, приїхали в с. Соколову Балку  за призначенням. Валентині доручили дев’ятий клас. На душі було тривожно – як педагоги та учні сприймуть молодих учителів? Першого вересня дзвоник покликав за парти, а вже наступного дня почалася «трудова чверть», учителі й учні прийшли на допомогу колгоспу – збирали моркву, буряки, огірки, чистили на току  качани кукурудзи, провіювали зерно ручними віялками, зрізали кошики соняшнику, а потім палицями вибивали з них насіння. Всі з нетерпінням чекали суботи, бо то було справжнє свято – привозили кіно. Багато спогадів. У школі був учительський хор, виступали в своєму клубі, їздили по сусідніх  селах. Музику теж мали свою – скрипку, старенький баян та бандуру. Учні були активними учасниками самодіяльності, створили агітбригаду, танцювальний гурток.

Валентина Іщенко за плечима має  51 рік педагогічного стажу, за ґрунтовні знання та високу педагогічну майстерність їй  присвоєно звання « учитель методист» та « Відмінник освіти.»

У 1959 році  на посаду учителя співів приходить Лукаш Катерина Федосіївна.

ЛукашХто обирає долю людині? На це питання важко відповісти. Та, мабуть, доля людини визначається заздалегідь на небесах. Народиться людина – на небі засвічується зірка яскраво, і вже тоді, можливо, і доля її мережиться тонкими ниточками. Комусь – лиха, комусь – щаслива. Та все ж, що б там у житті не було, все одно людина не може розминутися зі своєю долею, тобто з тим, що їй наперед суджено в житті. Життєвий шлях Лукаш Катерини Федосіївни не є тому винятком.

Народилася Катерина Федосіївна  19 березня 1937 року в с. Соколова Балка в сім’ї колгоспника Олешка Федосія Аврамовича та Парасковії Терентіївни. У сім’ї була третьою дитиною. Старші – брат Іван та сестра Євдокія. Дитинство було тяжким, бо всім тоді жилося сутужно. Чотирирічною Катруся застала війну. Пішов батько на фронт. А сім’я переживала тяжкі роки окупації. Проте, на щастя, батько повернувся з війни живим. І все життя, як пізніше згадувала Катерина Федосіївна, вона вірила, що Всевишній зберіг життя її батька, бо мати безнастанно молила Господа, щоб чоловік її вернувся додому живий.

Після війни настав час Катрусі йти до школи. До науки ставилася охоче, навчалася залюбки, тож закінчивши в рідному селі семирічку, продовжила навчання в Нехворощанській середній школі. Після школи хотіла здобути професію вчителя, тож намагалася вступити до Одеського університету на філологічний факультет, та не пройшла за конкурсом. Але не впадає у відчай: У 1955 році їде за 200 кілометрів від рідної домівки в Олександрію, що в Кіровоградській області, де згодом стає студенткою Олександрійського культосвітнього технікуму. У 1957 році закінчує цей навчальний заклад, одержавши спеціальність організатора-методиста клубної роботи.

І потрапила за направленням молода дівчина в Диканський район, де три роки працювала завідуючою сільським Будинком культури спочатку в с. Ландарі, а пізніше – в Андріївці. Відтоді з баяном майже ніколи не розлучалася. Можливо, ще й досі пам’ятають у Ландарях старожили співочу дівчину Катю, яка зі сцени неодноразово дарувала людям пісні.

У 1958 році одружилася з місцевим парубком, якого звали Лукаш Олексій Іванович. Любили молодята одне одного, гарну сім’ю почали будувати. Та душа тужила за рідним селом. Тож повернулася Катруся у рідне село зі своїм чоловіком, де почали звивати власне гніздечко.

І вже Катерина Федосіївна незабаром приходить на роботу в школу на посаду вчителя співів. А згодом лелека приносить до них у сім’ю спочатку донечку Галинку, а пізніше – синочка Василька. Тільки діти спиналися на ноги, Катерина Федосіївна топтала щодня стежку до школи, бо й побудувалися неподалік від школи. Робота в школі забирала багато часу, та любила вона свою професію. Ніколи не обирала легких стежок. Працювала й учителем співів, і вихователем групи продовженого дня. А мрія – стати учителем-філологом – не покидала її. Тож як не важко було працювати в школі, своїх дітей доглядати, а все ж поступила на заочне відділення Полтавського педінституту на філологічний факультет. Успішно закінчивши цей навчальний заклад, Катерина Федосіївна у 1969 році стає учителем української мови та літератури.

Як кажуть старі люди, колись на селі першими людьми були священик і вчитель. Так воно й було насправді. До священика люди зверталися повсякчас зі своїми бідами, та й до вчителя за порадою. Отож учитель мав на селі неабиякий авторитет. Його любили, з ним ділилися своїми радощами й лихом, а ще любили вчителя за добре й чуйне до чужого горя серце. Саме таке серце було в Катерини Федосіївни. Любила свій предмет, дітей, односельчан, які віддячували їй теж незрадливою любов’ю.

У колективі своїх колег користується авторитетом. Тож не дивно, що згодом її обирають головою профкому, а з вересня 1978 року по квітень 1987 – на посаді заступника директора школи з навально-виховної роботи. Енергійна, життєрадісна, доброзичлива, ввічлива, привітна  – такою пам’ятають її колишні колеги. Ще майже 6 років була Катерина Федосіївна на посаді вчителя української мови та літератури. Пізніше працювала ще деякий час у школі та в дитячому садочку керівником гуртка художньої самодіяльності. Прищеплювала любов до пісні підростаючому поколінню.

Усе життя Катерину Федосіївну супроводжувала пісня. Маючи від природи високий альт, співала як солістка, співала в сільському та вчительському хорах. З концертами об’їздила майже ввесь Новосанжарський район. Любов до пісні прищепила своїм дітям та онукам. Чудові голоси мають онучки: Наталочка, Оксана, Віка.

Останні роки,  перебуваючи на заслуженому відпочинку, Катерина Федосіївна опікувалася онуками. Турбувалася про них, допомагала виховувати.

Пішла із життя Катерина Федосіївна 2 березня 2007 року. Похована в

с. Соколова Балка. Міцне коріння по собі залишила добра вчителька. Педагогічна династія продовжується. Дочка Галина за фахом учитель, здобули вчительську професію її дві доньки: Наталочка та Оксанка. А ще мріє стати вчителем української мови та літератури її внучка Віка, дочка сина Василя. Діти й онуки свято бережуть пам’ять про Катерину Федосіївну. А ще її добре пам’ятають у селі як невтомну трудівницю педагогічної ниви, яка все своє життя сіяла в душах дітей розумне, добре, вічне.

У 1956 році на території школи посаджено фруктовий сад.

сад

У  1957 році в  районі заплановано перевести в першу зміну всі початкові, семирічні і три середні школи. Соколово-Балківська середня школа продовжувала заняття у дві зміни. Але дирекція школи разом з працівниками райвно подали прохання до райвиконкому про передачу приміщень, які належали раніше школі, а тимчасово використовувалися під виробничі приміщення (диспетчерська та бухгалтерія) відповідним МТС. Після чого школа перейшла на однозмінну форму навчання. Завучем школи  стає Лисичин М.М.

У грудні 1958 року після широкого обговорення в Радянському Союзі було прийнято закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У квітні 1959 року відповідний закон було прийнято і в Українській РСР. У цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, створення матеріальної бази для оволодіння учнями однією з масових професій. Стратегічним напрямом у роботі школи визнано політехнізацію, зміцнення зв’язку школи з виробництвом.

У 1957 -1958 навчальному році на базі школи було організовано групу рільників та тваринників. Добре працювала секція  футболістів та діяв гурток по вивченню автомобіля(організований батьківським комітетом).[8. ст.46].

Станом на 1958-1959 н.р. у Соколово-Балківській школі було запроваджено виробниче навчання за профілями: рільники -34 учні, тваринники -32 учні. Програмовий матеріал та виробниче навчання проводили на базі місцевого колгоспу ім. Леніна, головою якого був Явтушенко Д.Т., агрономом Савран О.Д., зоотехніком Стафіняк І. Виробниче навчання в школі викладав учитель-агроном Білаш В.Г. та зоотехнік – Галюкіна Н. Рільники обробляли 35 га. землі. [9. ст.36].

Цього ж року шкільна бригада у складі 15 учнів підготувала матеріал і збудувала навколо школи огорожу  довжиною 300 метрів. Згодом бригада виготовила саман для будівництва пташника.[10. ст. 38].

Станом на 1959-1960 н.р. методом народної будови при допомозі колгоспу ім. Леніна будується приміщення для Соколово–Балківської школи на 50 учнівських місць (дві класні кімнати). Викладено стіни, збудовано клітку, заготовлено дошки для підлоги.[11. ст.9]. На базі школи працює домровий оркестр. Уроки ручної праці проводилися в майстернях. У майстерні учні набули практики володіння інструментами. Виготовляли різну продукцію: ящики для пророщування  насіння, шпаківні, підставки для квітів, табуретки.

У  школі на той період була найкраще поставлена організація праці в майстерні.

Учні проходять виробниче навчання на базі колгоспів, РТС. Дирекція РТС надавала робочі місця в майстернях. Школа поповнювала свою матеріальну базу деталями машин і механізмів (трактора, комбайна та ін. с/г машин). [12. ст.35-41].

У 1961 році за рахунок колгоспу та місцевих  коштів ведеться будівництво шкільних приміщень на дві класні кімнати в Соколово-Балківській початковій школі.

Протягом навчального року (1960 – 1961 н.р.), внаслідок вибуття великої кількості учнів у Соколово-Балківській середній школі було закрито  дев’ятий клас [13. ст.68].

 

У 1961 році директором Соколово–Балківської восьмирічки  призначено Ткача Панаса Купріяновича, за фахом учитель історії,  російської мови та літератури.

Йому було 20 років, коли почалася війна. Панас Купріянович навчався у зоооветтехнікумі й уже у червні 1941 року був мобілізований і направлений до Харківського танкового училища. А свій перший бій уже як командир танка прийняв під Москвою у 1942 році. А потім були Сталінградська і Курська битви, бої за звільнення рідної України. Так у 1943 році опинився поблизу Путивля.

У складі 1-го Українського фронту взвод танкістів під командуванням Панаса Купріяновича першим у бригаді форсував Дніпро, визволяв столицю України. А останній свій бій відважний танкіст прийняв під Бродами, де був тяжко поранений і довго лікувався  в одному з госпіталів Кемерова. Після одужання був направлений в Академію бронетанкових військ, командував ротою. За мужність та героїзм, проявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, полковник бронетанкових військ Панас Ткач нагороджений п’ятьма бойовими орденами та багатьма медалями. Він є почесним громадянином м. Путивля.

СнимокТкачП

По війні Панас Купріянович закінчив Полтавський педагогічний інститут і довгі роки працював на освітянській ниві. Спершу вчителем, а потім – аж до виходу на пенсію, загалом 18 років – директором Андріївської та Соколово-Балківської шкіл .

ТкачП

У цей період у  школі відкрито майстерні по металу та дереву. Добре організував роботу  по виготовленню різних виробів учитель Олешко О.М.

У 1962 році, у зв’язку з укрупненням районів Соколовобалківська середня школа Нехворощанського району реорганізована у восьмирічну Соколовобалківську школу Кобеляцького району.

У 1965 році, в  зв’язку з утворенням нових районів , була створена Соколовобалківська восьмирічна школа.

1 вересня  1961 року у Соколовобалківській середній школі  карюкНехворощанського району учителем німецької мови та географії призначено  Карюк Марію  Іванівну.

У школі  обладнано  лінгафонний  кабінет  в  класі  німецької   мови .  Марія Іванівна  опрацювала  методику  одночасної  роботи  з  декількома  групами  та  з  окремими  учнями.  Діти  з  величезним  задоволенням  вивчали  німецьку  мову  в   таких  умовах,  але  на  протязі  десяти  років  обладнання  кабінету  „зносилося”  (особливо  мікрофончики),  для   його  ремонту  не  було  запасних  частин   і  лінгафонний  кабінет,  на  жаль,  припинив  своє  існування.

кабінет

кабнім

випуск

У 1962 році відкрито Соколовобалківську середню загальноосвітню, трудову школу з виробничим навчанням (9, 10, 11 кл.).

Будучи  великим  любителем туризму Панас Купріянович з учнями  пройшли багато кілометрів по рідному краю.

За активну навчальну і трудову діяльність велика група учнів школи в 1963 році була направлена на відпочинок до піонерського табору в с. Нехвороща. Вихователями в ньому були випускниці нашої школи Коротич Є.М. та Холод В.П.

Табір

У 1964-1965 навчальному році у Соколобалківській початковій школі навчається 24 учні. Завідуючою початкової школи була Бровко О.С.

У 1968-1969 році у районі діє 7 загальноосвітніх шкіл, 42 початкові, 19 восьмирічних, 10 середніх, 26 груп продовженого дня. Учням, що жили на  віддалі більше 3-х км. від школи було організовано підвіз за рахунок колгоспних машин та автобусів. У лютому 1968 року гарячим харчуванням охоплено всіх учнів школи, а група продовженого дня (35 учнів 2-4 кл.) отримувала дворазове харчування.

До школи старшою піонервожатою зараховано  Савуту Тамару Микитівну.

У школі організовано гурткову роботу : співучий, хореографічний, краєзнавства, математичний, спортивний, гурток юних юннатів.

Ішли роки, змінювалися учні, вчителі, директори шкіл.

З січня 1968 року директором школи призначений Нагірний Валентин Федорович, а з 1 вересня 19969 – Деряга Олександр Костович.

Директор

Перший ряд по центру директор –Деряга Олександр Костович

27 серпня 1968 року  піонервожатим  Соколово –Балківської восьмирічної школи стає  Маслак Микола Олександрович. На цій посаді працює до 1973 року.

маслак

У 1970 році учительський колектив очолює Савута Тамара Микитівна.

Савута

колектив

У 1970-1971 навчальному році у  районі працює 10 середніх, 10 восьмирічних, 40 початкових шкіл. Працює районна заочна школа і школа працюючої молоді. Найбільш серйозної перебудови зазнала початкова школа, перестала існувати чотирьохрічна початкова школа, цикл навчання закінчувався у три роки.[14. арк.3]. У школі навчається 155 учнів. Заступник директора – Борсук Марія Кузьмівна.

Борсук Марія Кузьмівна розпочала свою трудову діяльність ще в далекому 1943 році на посаді  піонервожатої середньої Соколово – Балківської школи.

У 1945 році Марія Кузьмівна  – учитель української мови та літератури у 5-8 класах, а після закінчення у 1959 році Полтавського педагогічного інституту  ім. В.Г.Короленка – викладає рідну мову та літературу для  старшокласників.

кузьмівна

сафроновУ 1971 розпочав свою трудову діяльність в Соколовобалківській середній  школі Сафронов Володимир Максимович,  учитель виробничого і трудового навчання.

У 1979 році у Соколово –Балківській середній школі була введена тракторна справа у 9 класі. [15. ст.6]. Володимир Максимович облаштував кабінет механізації. На базі Соколово-Балківської сільгосптехніки облаштовано майстерню по ремонту тракторів та кабінет правил вуличного руху.  Вдосконалюючи свою педагогічну майстерню, наполегливо працював  над підвищенням  навчального процесу в шкільній майстерні. Його уроки відзначалися великою організованістю. Удосконалюючи обладнання майстерні, розширюючи свій кругозір, учитель звертає велику увагу на залучення дітей до гурткової роботи. Гуртківці школи були неодноразово відзначені обласними, республіканськими призами. У шкільній майстерні учні навчалися працювати на токарному,свердлюваному, фрезерному верстатах. Нагороджений відзнакою «Відмінник народної освіти УРСР».

 майстерня

класний керівник

Сафронов Володимир Максимович з випускниками 1982 року.

У 1974 році на посаду старшої піонервожаткоротичої прийнято Коротич Євгенію Максимівну, яка з 1978 року працювала учителем біології та  хімії , а  з 1979 року – організатором позакласної та позашкільної роботи.

У кабінеті хімії  робочі місця учнів обладнала лабораторним обладнанням, необхідними реактивами для практичних занять.

На кінець 70-х – початок 80-х років у школі  бурхливо розвивалися комсомольські та піонерські організації. Урочисто на загальношкільній лінійці 7 листопада приймали першокласників у жовтенята, а учнів 9 класу  в піонери. У школі працювала комсомольська організація.  Велика увага приділялася військово-патріотичному вихованню, вивченню історії комсомолу, піонерської організації та історії рідного краю.

Снимокпат вих

Деякий час Євгенія Максимівна вела гурток по вивченню історії комсомолу.

За роки роботи педагогом-організатором та заступником директора з виховної роботи Коротич Євгенія Максимівна неодноразово з учнями їздила на  екскурсії до міста Полтави, Кременчука, Дніпропетровська, Києва, Волгограда, Риги, а також улюбленою справою були туристичні походи місцями рідного краю.

У 1987 році учком організував у школі випуск радіогазети. Технічне оснащення радіогазети та озвучення позакласних заходів проводила технік –лаборант Яхно Клавдія Павлівна.

турпохід

 Кожного року 19 травня учні школи святкували  День народження піонерської організації. Свято проходило  біля вогнища з патріотичними піснями.

З часом функція  комсомольської та піонерської організацій згасла. Керівним органом учнівського колективу залишився учком.

вогнище

З 1991 року Євгенія Максимівна до виходу на заслужений відпочинок працювала заступником  директора з виховної роботи.

У 1988 році Коротич Євгенію Максимівну до 100-річчя з дня народження А.С.Макаренка було нагороджено відзнакою «Відмінник народної освіти».

У 1971 році затверджено проект на будівництво Соколово-Балківської школи на 320 учнів у колгоспі ім. Шевченка.

старий корпус

1 вересня 1975 року  відбулося урочисте відкриття школи.

У школі – просторі й світлі класні кімнати, спортивний  зал, їдальня, навчальна майстерня . На подвір’ї – спортивний комплекс, квітники, куточки відпочинку, ігрові майданчики, господарські будівлі.

корус2

відкриття школи

першокл1975

Першокласники 1975 року, які першими розпочали навчання у  новій школі.

косенкоУ 1976 році свою педагогічну діяльність у Соколовобалківській школі  розпочала Косенко Віра Михайлівна  на посаді учителя біології.

У своїй роботі проявляла ґрунтовну професійну компетентність, добре володіла ефективними формами, методами організації навчально-виховного процесу. На уроках біології Віра Михайлівна  раціонально використовує наочні посібники, технічні  засоби навчання, здійснює індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання.

Учитель біології разом із учнями створили кабінет біології, повністю забезпечений необхідним для проведення уроків навчальним приладдям. Під керівництвом учителя діти вирощували квіти, працювали на ділянках, доглядали кроликів, робили шпаківні.

маслакм моЗ 1977 по 1980 рік   директором школи  стає Маслак Микола Олександрович . Працювати у школі розпочав  старшим піонервожатим .

Народився він 30 січня 1949 року в с. Соколова Балка. Мати – Федора Павлівна з трьома дітьми розділила злидні післявоєнних років. Ще хлопчиком Микола Олександрович допомагав матері в роботі – полов буряки, соняшники, кукурудзу. А після закінчення 8 класів вирішив здобути професію, щоб швидше внести і свою частку в сімейний бюджет. Після закінчення Полтавського ПТУ працює столяром у Красному Лимані Донецької області, потім електриком в Соколовій Балці.

Своє покликання знайшов лише в школі. Прийшов у школу в 1968 році старшим піонервожатим. Закінчив Полтавський педагогічний інститут і вже більше не розлучався зі школою. З 1979 по 1991 рік – завуч і до останніх днів – учитель історії і права.

У 1978 році під керівництвом Миколи Олександровича школу було реорганізовано в середню .  Заступником директора з навчальної частини  – Лукаш Катерина Федосіївна.

лукаш кф

рубанУ 1976 році на посаді учителя початкових класів у Соколовобалківській середній школі свою педагогічну діяльність розпочала Рубан Алла Олексіївна.  Згодом була переведена на посаду  вихователя групи продовженого дня.

З  1980 року  дире1982ктором Соколовобалківської школи призначений Кіча Валерій Григорович.

Народився В.Г. Кіча 5 листопада 1939 року в селі Миколаївка Прилуцького району Чернігівської області в учительській родині. Зростав допитливим , добрим, цікавим хлопчиком. Мав бажання і  змогу багато читати, бо в сім’ї  був культ книги та й було їх чимало. Саме вони допомагали долучитися до краси, до мистецтва. Адже любов до прекрасного прищепили своїм дітям саме батьки.

Навчався на відмінно, відповідально й старанно ставився до всього, бо ж був віддзеркаленням своєї родини, яку добре знали й шанували в рідному селі.

Після закінчення середньої школи Валерій Григорович навчається  у Прилуцькому педагогічному училищі. Дипломованого спеціаліста доля закинула  далеко від рідного краю – аж у Північно-Казахстанську область, де він деякий час працює вчителем.

А потім служба в армії (1960 – 1963). Будучи далеко від отчого дому, часто згадував рідне село, батьків, друзів. Ці спогади пізніше виллються в романтичні рядки.

Після служби в армії навчався в Ніжинському педагогічному інституті. Найщасливіші, найкращі спогади про студентські роки. Адже саме тоді він зустрів свою долю. До нього прийшло справжнє кохання. Їй, єдиній, він присвячував найніжніші слова. А так як навчалися молодята  в одному закладі, то невдовзі відсвяткували своє весілля у студентському гуртожитку.

Життя швидкоплинне. Через деякий час у молодої сім’ї  з’явилася на світ донька, яку назвали Іринкою. Пізніше – син Владислав. Діти стали для батьків змістом їхнього життя.

Домашні клопоти  Валерій Григорович поєднував  з учительською роботою, бо після закінчення педагогічного інституту їде на роботу в школу, що на Харківщині.

Хоч у Валерія Григоровича була заповітна мрія – вивчитися на журналіста, але доля розпорядилася по-своєму.

Школа для нього стала другою домівкою. З-поміж інших В.Г.Кіча вирізнявся незвичайним розумом, природним талантом педагога,  умів бачити Людину в людині. Невипадково за короткий час педагогічної роботи він був призначений інспектором шкіл Сахновщинського районного відділу освіти, що на Харківщині.

                 Як кажуть у народі «Життя  прожить – не поле перейти». Тож довелося не раз Валерію Григоровичу долати тернисті життєві перешкоди, працюючи на посадах учителя Нехворощанської середньої школи, директора  Малокобелячківської середньої школи Новосанжарського району. Деякий час завідував   відділом освіти Новосанжарського району. З 1980 по 1995 був директором  Соколовобалківської середньої школи, де і працював до останніх  днів.

У кожного, хто знав Кічу Валерія Григоровича, залишився  в душі добрий спогад про  цього великого працелюба,  гуманіста. Він був не лише мудрим керівником, а й талановитим учителем, добрим порадником для колег, гуманним наставником для школярів. Краса й багатство душі Валерія Григоровича  притягувало до себе всіх соколян, від старого до малого, бо мав він щедре й добре серце, умів  і пораду дати, і  в горі втішити.  У Валерія Григоровича був свій, особливий підхід до учнів – і його всі любили й поважали.

Дружина Валерія Григоровича завжди була поруч, адже працювала у школі учителем математики. Уроки Кічі Людмили Олександрівни були проведені на високому рівні, за що й була  неодноразово була нагороджена грамотами відділу освіти.

педкол

Учительський колектив був тісно згуртований, приймав активну хоручасть у громадському житті села. Педагоги часто виступали з концертами. У школі був організований хор під керівництвом Кандали Тимофія Олексійовича.

На той час у школі діяв духовий оркестр. Учні з великим задоволенням відвідували гурток під  сімянкерівництвом  Сім’яна Григорія Вікторовича.

 У  1982 році на посаді учителя музики працює Налойченко Микола Гнатович.

 Народився 30 січня 1943 року в селищі Нова Анніка Сталінградської, тепер Волгоградської області Згодом родина переїхала на Полтавщину у м. Миргород.новорхор

 У 1950 році пішов до 1 класу, а у 1960 році – уже випускник школи. Два роки прийшлося працювати на Донбасі у м. Макіївка. Повернувшись додому, два роки працював на заводі мінеральних вод, після чого вступив до Лохвицького педучилища, після закінчення якого отримав призначення в Херсонську область, але перемогла юнацька романтика – і опинився Микола Гнатовис аж в Узбекистані, де працював у районному центрі у школі ім. Суворова.Через два роки, після повернення на Батьківщину, за призначенням  потрапляє до Новочанжарського району. Спочатку довелосяпрацювати у Стовбинодолинській , Андріївській школі –інтернат, будику культури.

 У позакласній і гуртковій роботі школи  разом зі своїми вихованцями  приймає активну участь в художній самодіяльності. Двічі ставав лауреатом республіканських фестивалів у Києві й Кременчуці.

У позакласній і гуртковій роботі школи  разом зі своїми вихованцями  приймає активну участь в художній самодіяльності.

На 1980-1981 рік у Соколово-Балківській середній школі працює консультпункт  Новосанжарської заочної школи. На посаді завідуючої консультпунктом працює Маслак Раїса Вікторівна.

розклад

15 серпня 1969 року в Соколово–Балківській восьмирічній школі розпочала свою трудову діяльність Маслак Раїса Вікторівна на посаді учителя початкових класів .

Снимок1

З 1978 по 2013 рік Раїса Вікторівна викладає у школі російську мову та зарубіжну літературу. З 1996 по 2010 рік –  призначена на посаду секретаря школи.

Протягом трудової діяльності Раїса Вікторівна  неодноразово очолювала методичне об’єднання вчителів російської мови та літератури, була головою профспілки школи.

За багаторічну трудову діяльність та за успіхи у справі навчання та виховання підростаючого покоління Раїса Вікторівна неодноразово була нагороджена грамотами районного відділу освіти.

кол

У 1980 році  на посаді учителя географії та німецької мови розпочинає працювати Лісняк Микола Миколайович. Після звільнення   у 1989 році з рядів Радянської Армії , працював учителем фізичного виховання та географії в Андріївській спеціальній школі –інтернат. За період роботи навчався у Харківському державному університеті (на історичному факультеті).У 1992 році призначений у школі на посаду заступника директора з навчальної роботи, з правом викладання географії та основ економіки.

З 1996 по 2000 рік навчався у Колегії Патріарха Мстислава, Вищої духовної школи Української Автокефальної Православної церкви.  Отримав духовний сан священика. З 1997 року веде заняття у недільній школі при Соколовобалківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, а з 2001 року викладає факультативний курс «Християнська етика в українській культурі».

 Микола Миколайович –висококваліфікований учитель. Забезпечує умови для засвоєння учнями освітніх програм з географії на рівні обов’язкових вимог державних стандартів. Володіючи ефективними формами організації навчально-виховного процесу, досягає хороших результатів у засвоєнні учнями курсу географії. Учні Миколи Миколайовича є призерами та переможцями районних та обласних олімпіад з географії.

лісняк

З 1980 по 1987 рік піонерську організацію очолює Карюк Людмила Петрівна.

Снимок3

15 серпня 1990 року вчителем української мови та літератури , а також класним керівником 9-Б класу було призначено Польову Катерину Петрівну.

польова

 Працювала на совість, з повною віддачею. А 1994 року за результатами атестації присвоєно вищу кваліфікаційну категорію.

За плідну працю була відзначена Грамотами районного, обласного відділу освіти та Міністерства освіти.

Брала участь у районних та обласних конкурсах з МАН( І місце в районі Лукаш Вікторія , учениця 10 класу).

Учні, яких навчала неодноразово були переможцями районних та призерами обласних олімпіад і конкурсів ім.. П.Яцика.

Учениця Крутько Марія була переможцем районного, обласного і лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Посміхнемось щиро Вишні».

Матеріали «Національне виховання та збереження історичної пам’яті» були відзначені грамотами районного та обласного відділу освіти.

Протягом 15 років була членом районного журі по перевірці робіт учнів-претендентів на медалі.

Надзвичайною шаною, повагою і любов’ю користується Катерина Петрівна  серед своїх колег і надалі . Інтелігентна, тактовна, вона зачарувала дітей і колег.

польва клас

Її доброта, чиста українська мова, прекрасне знання літератури та любов до книг передались і її учням. Випускники школи згадують Катерину Петрівну , як  учителя з великим досвідом, прекрасного організатора, яка вміла знайти спільну мову не тільки з дітьми, а й з батьками.

клас 11

Історія школи – це і її спортивне життя. Всі спортивні досягнення школи пов’язані з учителем фізичного виховання Кравцовим Іваном Сергійовичем.  Молодим спортсменом він прийшов у школу 1975 року.

Іван Сергійович Кравцов – великий ентузіаст кравцовспорту, факелоносець олімпіади -80, майстер спорту. Багато заходів проводилося для учнів школи під його керівництвом, в численних змаганнях району брали участь вихованці Івана Сергійовича. Спортивний зал школи був центром здоров’я і спортивних досягнень селища.

У 1988 році  у школі було організовано учнівські виробничі бригади, які проіснували до 1995 року. Колгосп залучав учнів до всіх сільськогосподарських робіт. Практично не було таких культур, у вирощуванні яких не приймали б участь учні. З1989 року бригада працювала на колективному підряді по вирощуванні солодкого перцю. За високі врожаї учнів часто нагороджували путівками. Не один клас відвідав Київ, Дніпропетровськ, Яремчу,Полтаву , Москву, Волгоград.

Багато школярів  пишаються  тим, що свій перший трудовий гарт вони пройшли у виробничій бригаді. Хоч не всі випускники пов’язали своє життя із роботою на землі, але знання, трудові навички, отримані в школі, є їх здобутком на все життя. Адже людина, яка знає ціну праці, сама працювала і може щось створити своїми руками в будь-якій сфері виробництва знайде себе.

екскурсії

На початку 90-х років молода незалежна держава тільки стає на ноги і на зміну піонерам приходять козачата, барвінчата, соколята. Важливим атрибутом на заходах стають українські шаровари, український віночок. Створюються народознавчі куточки, починається масове вивчення звичаїв і традицій українського народу. У школі  вводиться новий предмет – «Народознавство». У сферу діяльності школи входять учнівські олімпіади, конкурси знавців рідної мови, «Учитель року», різноманітні змагання зі спорту, ДПЮ, юних інспекторів руху та інші. Переможцями в більшості випадків ставали вчителі, учні школи.

У 1988 році затверджений проект реконструкції школи з розширенням на 430 учнів та розпочато будівництво школи.

У 1992 році було проведено реконструкцію та добудову  нового приміщення школи.

школа

З 1998 року школа отримала новий статус : Соколовобалківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.

З 1990 року школа стає одинадцятирічною.

У 1990-1991 навчальному році атестати про повну загальну середню освіту одержали перші випускники.

педколектив

Учитель це не той, хто несе знання, а той, хто веде до них.Він указує Шлях до вершин думки, моральним висотам, духовному й фізичному вдосконалюванню. «Посередній учитель викладає. Гарний учитель пояснює. Видатний учитель показує. Великий учитель надихає»

 У. Уорд.

Історію школи створюють учителі, тому розповідь про школу – це розповідь і про вчителя. Все починається з малого: колосок із паростка, будинок із цеглини, а школа – із першокласників.

 Нерідко  кажуть про вчителів: « У дитячі серця закохані». Ці слова з повним правом можна сказати про вчителів початкових класів: Савран Г.І., Кравцову Г.В., Житник Л.В., Біленьку Л.С., Кудрю Л.О., Ясенюк  Н.І.

Кудря Лідія Кирилівна

кудря л

Кудря Людмила Олександрівна

кудря 2

Житник Лідія Вікторівна

житник

Біленька Людмила Станіславівна біленька

Савран Галина Іванівна

савран

Ясенюк Ніна Іванівна

ясенюк

Кравцова Галина Вікторівна

кравцова

Сучасність

У січні  1996 року директором школи стала молода вчителька російської мови і літератури Земляна Світлана Борисівна.

земляна

Має вищу кваліфікаційну категорію, учитель –методист, «Відмінник освіти України».

У 1996 -1998 роках  Полтавською газонафтовою компанією, що працює на території села,  проведено великі роботи по ремонту та художньому оформленню школи. Це в великій мірі заслуга керівника робіт компанії Єнтоні Харріс.

Після реконструкції і добудови нового приміщення школи, яке було здійснене у 1991 році, стара котельня перестала відповідати новим технічним вимогам. Тому опалення школи довгий час відбувалося на договірних умовах із підприємством “Фармко’’. За надзвичайно короткий термін  було реконструйовано стару котельню. Все це сталося завдяки великій підтримці й постійній допомозі голови райдержадміністрації Реки Андрія Олександровича, заступника голови райдержадміністрації по будівництву Юрія Борисовича Саковського. З районного бюджету було виділено 50 тисяч гривень. Понад 100 тисяч гривень було вкладено нашими постійними спонсорами. Першим прийшов на допомогу голова місцевого господарського кооперативу Замула Володимир Іванович, який надав кошти для виконання будівельних робіт.

Не стояли осторонь і керівники спільного українсько-англійського підприємства ПГНК Дмитришин Володимир Миколайович та Ентоні  Харріс.

Роботи виконувало Полтавське науково-виробниче підприємство «Теплоеконаладка», очолюване Вакуєвим Олександром Федоровичем.

Здавалося, майже зруйноване приміщення ожило, а школа отримала довгоочікуване тепло.

У лютому 2004 року Світлана Борисівна пройшла стажування америкаадміністраторів шкіл  в Сполучених Штатах Америки, штат Флорида, в рамках проекту «Громадські зв’язки». Приймала участь у міжнародній конференції «Демократія в освіті» у м. Польщі.

У 2006 році Міністерство освіти і науки України забезпечило нашу школу новим комп’ютерним класом з програмним забезпеченням, а завдяки ПГНК школа підключена до  Інтернету. Це дає дітям багато можливостей розвивати свої пізнання у різних сферах науки.

У 2006 році школа приєдналася до проекту Міністерства освіти і науки України та Світового Банку «Рівний доступ до якісної освіти», в рамках якого виграли грант на отримання НКК з повним програмним забезпеченням.

У рамках проекту (програми) «Молодіжного розвитку» Корпусу Миру США в Україні  у 2009 році школа співпрацювала з волонтером Джастіном Лемкі.

джастін

Мета проекту:   підвищення культурного та соціального рівня сільської молоді, її самосвідомості, громадської активності та відповідальності.

У 2012 році Земляна С.Б. приймала участь у Третій Міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти – 2012»  , за що навчальний заклад було нагороджено дипломом за активну роботу з модернізації системи освіти.

виставкадиплом

Педагогічний колектив постійно крокує вперед шляхами нових відкриттів та досягнень, дає своїм учням знання, дарує натхнення, оптимізм. Кожного року почесні нагороди за титанічну роботу та високі результати знаходять своїх героїв з числа учнів та вчителів закладу. З великим оптимізмом колектив починає кожен навчальний рік і щоразу переконується, що майбутнє України в руках освічених, розумних, щирих та добрих випускників школи.

На 2015-2016 навчальний рік із 23 працівників

вищу кваліфікаційну категорію мають – 6

І кваліфікаційну категорію—6

ІІ кваліфікаційну категорію—5

Кваліфікаційну категорію “Спеціаліст” – 3

Відмінник народної освіти—1

Звання “Учитель—методист” – 2

Звання “Старший вчитель” – 1

Деряга Л. М. – заступник директора з навчальної роботи, І кваліфікаційна категорія,учитель початкових класів, педагогічний стаж14 років .

Польова К.П – учитель української мови та літератури, вища кваліфікаційна категорія, « Учитель- методист», педагогічний стаж -43 роки.

Лісняк М. М- учитель географії, І кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж    –  35 років.

Голуб Г.С.  учитель математики , вища кваліфікаційна категорія ,   

 « Старший учитель», Учитель методист», педагогічний стаж – 34 роки.

Біленька Л.С. – учитель початкових класів, І кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 38 років.

Яхно К.Г. – учитель української мови та літератури, вища кваліфікаційна категорія , педагогічний стаж – 34 роки.

 Маслак О.Т. І   учитель математики , заступник директора з виховної роботи, вища  кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 24 роки.

   Борсук В.І.- учитель історії, І кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 24 роки.

 Поглазова Л.А.  – ІІ кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 14 років.

Приходько О. В. ІІ кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 6 років.

 Коба М.С. – ІІ кваліфікаційна категорія , педагогічний стаж – 8 років .

Гецко Н.І. – вища кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж -24 роки.

 Ясенюк Н.І. – І кваліфікаційна категорія ,педагогічний1 стаж – 31 рік.

Карюк  Ю.С. – ІІ кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 11 років.

Кудря Л.О. – спеціаліст , педагогічний стаж 33 роки.

Пилипенко Я.Ю. – спеціаліст, педагогічний стаж – 3 роки

Зінченко Т.М. – спеціаліст І категорії, педагог-організатор,учитель зарубіжної літератури , педагогічний стаж -14 років.

Анепір М.А. – спеціаліст, учитель інформатики, педагогічний стаж -1 рік.

Терещенко В.В. – учитель  економіки ІІ кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 8 років.

Мошура В.В. – учитель початкових класів,  І кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж  – 14рокі в.

Пасько Є.О. – спеціаліст,учитель біології, педагогічний стаж – 5 років

Карась Н.В. – учитель хімії, вища кваліфікаційна категорія, педагогічний стаж – 35 років

Свистун С.М. – бібліотекар

Грек Наталія Вікторівна  – шкільна медсестра

За підсумками школа має такі результати :

Переможцями ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін стали:

З математики

 Коваленко Валентин, 8 кл. ІІІ місце ( вчитель Голуб Г.С.);

З фізики

Коваленко Валентин, 8 кл. І місце ( вчитель Маслак О.Т.);

З української мови та літератури

Коваленко Валентин , 8 кл., І місце ( вчитель Польова К.П.);

Крутько Дмитро, 11 кл. ІІ місце (вчитель Яхно К.Г.)

Конкурс ім. П.Яцика

Ранюк Валерія, 10 кл., ІІІ місце ( вчитель Польова К.П.);

Крутько Дмитро , 11 кл., ІІІ місце.

Конкурс юних гумористів « Посміхнемось щиро Вишні»

 Коваленко Віра , 8 кл., І місце ( вчитель Польова К.П.);

Конкурс читців за творами Т.Г.Шевченка

Маслак Надія, 6 кл., ІІІ місце ( вчитель Яхно К.Г.

З хімії

Коваленко Валентин, 8 кл., ІІ місце ( вчитель Карась Н.В.)

З історії

Борсук Оксана , 11 кл., ІІ місце ( вчитель Борсук В.І.);

Кравцова Ірина, 8 кл., ІІ місце ( вчитель Борсук В.І.);

З англійської  мови

Борсук Оксана , 11 кл., ІІІ місце ( вчитель Коба М.С.);

З трудового  навчання

Материнська Тетяна, 11 кл., І місце ( вчитель Гецко Н.І.);

Материнська Яна , 9 кл., ІІ місце ( вчитель Гецко Н.І.);

З географії

Крутько Дмитро, 11 кл., І місце ( вчитель Лісняк М.М.);

Коваленко Валентин, 8 кл., ІVмісце ( вчитель Лісняк М.М.);

З правознавства

Куліш Дмитро, 9 кл., І місце ( вчитель Борсук В.І.)

Де б ми не були, куди б не закинула нас доля, але той «солодкий та коханий дім» рідного краю, рідної школи має завжди бути присутнім у нашому житті!

Школа — це велика родина, яка об’єднує велику кількість людей різних років. Чим довша історія школи, тим більша кількість людей пов’язана з нею. Саме вона як мати дала путівку в життя багатьом. І саме шкільні дні і роки залишаються в нашій пам’яті найяскравішими, сповненими безжурної радості, світла і добра, сторінками з нашого дитинства і ранньої юності. Шкільні роки – це 3000 днів, які ми всі прямували і прямуємо до школи. Скільки зроблено контрольних і лабораторних робіт, списано зошитів, проведено пам’ятних екскурсій, прочитано книг.

Саме в школі ми ростемо, мужніємо,набираємося досвіду. Кожна в світі людина знає, що знання – це найлегша ноша,яка знадобиться кожному. І добре, якщо в кожній школі є свій літопис, своя історія, де по зернятах зібрано все про її жителів – учнів, вчителів. Щоб можна було б в будь—який момент повернутися, доторкнутися до свого дитинства – країни , якої не має на карті, та яку дуже легко знайти. Вона поряд, у нашій пам’яті.

Школа і навчання в ній поволі і невідворотно відпливає в минуле у житті кожної людини, коли закінчуються шкільні роки. І чим тривалішою буде ця відстань, тим чарівнішими і милішими серцю здаватимуться її обриси. Саме прагнення зберегти на довгу пам’ять ці обриси і було головним завданням у написанні історії школи, адже вона дала путівку в життя великій кількості шанованих людей. Кожен із нас саме перед школою, як і перед матір’ю у вічному неоплатному боргу. Знайомство з минулим школи, її традиціями сповнює почуттям гордості за рідну школу, поваги до вчителів, які своєю часто жертовною натхненною працею формували і продовжують формувати громадян нашої держави. Хай добром, любов’ю і шаною нагороджує доля всіх вчителів за заслуги перед країною і людьми.

Використана література:

1.Отчет за 1911 год по Константиноградском Уездном Земском  собранию., ст.  136.

  1. «Памятная книжка Киевского ученого округа».-Ч.5., с.-170

3.Клировая книжка Полтавской епархии на1902 г. –Полтава Типо–Литографія.  ст.263

  1. Полтавіка. Полтавська Енциклопедія: У 12 томах.-Том12: Релігія і церква/гол.ред.О.А.Білорусько;Ред.кол.: Ю.М.Варченко, А.М.Киридон, В.О.Мокляк, Т.П. Пустовіт, В.М. Ханко, С.В.Хорєв. – Полтава: Вид-во «Полтавський літератор», 2009.-С.608, 609

5.Державний архів Полтавської області. Підстава: Форма Р-4823, опис 1, справа 116

  1. Державний архів Полтавської області. Полтавський обласний архів. Підстава: Форма Р-4823, опис 1, справа 127
  2. Державний архів Полтавської області. Підстава:Форма Р-4823, опис 1, справа 13- ст.34.
  3. Державний архів Полтавської області. Підстава:. Форма Р-4823, опис 1, справа 134.- ст.46
  4. Державний архів Полтавської області. . Підстава:Форма Р-4823, опис 1, справа 137.- ст.36
  5. Державний архів Полтавської області. Підстава:Форма Р-4823, опис 1, справа 137.- ст.38
  6. Державний архів Полтавської області. Підстава: Форма Р-4823, опис 1, справа 142.- ст.9
  7. Державний архів Полтавської області. Підстава: Форма Р-4823, опис 1, справа 142.- ст.35-41
  8. Державний архів Полтавської області. Підстава: Форма Р-4823, опис 1, справа 145.- ст.68.
  9. Архівний сектор Новосанжарської Державної адміністрації. Підстава:Ф.167.оп.1,спр.402. арк. 3
  10. Архівний сектор Новосанжарської Державної адміністрації. Підстава:Ф.167.оп.1,спр.592. арк. 6